Реабілітація людей з порушенням слуху
Все починається з дитинства. Дитина народилася глухою або втратила слух після народження. Причина не важлива – важливо те, що дитина не чує. Отже, кілька областей кори мозку, налаштованих прийом звукових мовних сигналів з периферії, тобто з равлика, мовні сигнали не надходять. Це свідчить про наявність у дитини вродженого чи набутого фізичного дефекту розвитку.
Формування слухової бази – перше завдання слухомовної абілітації. І тут виникають перші проблеми. Вони обумовлені відсутністю технічних засобів слухової реабілітації або методик формування слухової функції, слухового сприйняття та мовного слуху, а в основному, людським фактором – психологією та кваліфікацією багатьох сурдопедагогів, які досі не розуміють і не вірять у значущість збережених слухових клітин у равлику для мовного та мовного розвитку глухих дітей.
Відомо, що майже всі глухі діти мають ті чи інші «залишки слуху» – не загиблі клітини у равлику. Отже, є простори, «острівці», які можуть приймати звукову, зокрема – мовленнєву інформацію. Але у багатьох дітей клітини, що збереглися, готові до «роботи», не можуть її виконувати тому, що не отримують ззовні жодних сигналів. І ці здорові клітини від бездіяльності поступово входять у стан депривації – функціональної загибелі. В результаті дитина глухне двічі: вперше органічно, вдруге – функціонально, з вини спеціалістів.
Абеткова істина – відразу після встановлення діагнозу про порушення слуху дитина повинна бути двосторонньо слухопротезованою. Ця вимога, на жаль, досить часто порушується сурдологами, котрі радять батькам почекати з апаратами або кажуть, що від апаратів слух погіршується.
Наступна істина: відразу після встановлення діагнозу необхідно розпочинати роботу з розвитку у дитини слухового сприйняття. І це правило часто порушується батьками, яким таких рекомендацій не дається, і самими фахівцями, які через сформовані і застарілі стереотипи приділяють розвитку слухового сприйняття мінімум часу, не надаючи цьому виду діяльності дітей серйозного значення.
Далі – виходячи з концепції нормалізації ходу слухомовного розвитку: умовою формування вимови повинна бути опора на слухове сприйняття, що розвивається, яка формує мовний слух (у поєднанні з різноманітними рухами – використання фонетичної ритміки). Ця вимога також часто ігнорується: звуки, як і раніше, «ставляться» дітям у відриві від слуху, і він надає мінімальний вплив на характер вимови дітей навіть тоді, коли заняття з розвитку слухового сприйняття з дітьми проводяться.
Водночас, завдяки професійній роботі сурдопедагогів велике число не тільки тих, хто погано чує, а й глухих дітей досягає високого рівня слухомовного, інтелектуального, морального та соціального розвитку. Багато хто з них успішно навчається разом зі слухачами у середніх спеціальних та вищих навчальних закладах.
Через несформовану слухомовну систему більшість глухих і слабочуючих студентів мають аграматичну мову – вони говорять і пишуть із синтаксичними помилками (неправильно узгоджують слова у реченнях); погано розуміють зміст текстів; мають не виразну вимову; погано чи зовсім не розуміють мову викладачів та тих, хто чує однокурсників. В інтегрованому середовищі технічного університету такий рівень слухомовного розвитку є неприпустимим.
Змістом реабілітаційної роботи з цими студентами є створення або вдосконалення слухомовної та слухозорової систем; навчання розумінню сенсу текстів в усній та письмовій формах; навчання мовленнєвому спілкуванню. Організаційно це відбувається під час спеціальних індивідуальних та групових занять.